Для людини здатність орієнтуватися є надзвичайно важливою. Заблукати на рівнині – погано, але не знати, де верх, а де низ – ще гірше. Зазвичай гравітація забезпечує нам орієнтацію, але що відбувається в космосі без цієї допомоги?
Міжнародна космічна станція (МКС) та китайська станція Тяньгун розташовані на відстані приблизно 400 кілометрів від поверхні Землі, де гравітація все ще відчутна, але астронавти перебувають у стані вільного падіння. Через високу швидкість руху вони не падають на Землю, а рухаються по орбіті.
Астронавти-стажери відчувають невагомість під час періодів вільного падіння на спеціальних літальних апаратах, але в космосі вони постійно перебувають у цьому стані. Невагомість викликає дезорієнтацію та нудоту у багатьох людей. Раніше ці умови називали «нульовою гравітацією», але зараз використовується термін «мікрогравітація». Вона все ще існує через гравітаційне притягання від станції та інших предметів, але є дуже слабкою.
На орбіті астронавти не можуть відчути верх і низ через гравітацію, але можуть створити своєрідну орієнтацію за допомогою візуальних підказок. Наприклад, всередині МКС більшість ламп встановлені в одному напрямку, що визначає «стелю», а протилежна сторона – «підлогу». Вивіски на стінах також розташовані однаково, що допомагає астронавтам орієнтуватися.
Зовнішні орієнтири, такі як Земля, також допомагають створити відчуття верху і низу. МКС завжди тримає одну сторону до Землі, що забезпечує стабільність для астронавтів. Присутність ілюмінаторів у багатьох частинах станції нагадує астронавтам про напрямок до Землі, який стає «низом» або надиром.